Цьогоріч Всесвітній день науки в ім’я миру і розвитку відзначається вже в двадцять друге. Це свято було засноване у 2001 році ЮНЕСКО як нагадування світовій спільноті про важливість і корисність науки. Передумовою заснування цього дня стала необхідність посилення взаємодії між громадськістю і науковцями.    

Зважаючи на незліченну кількість трагічних подій, які мають місце в Україні вже майже два роки, аспіранти НДІ ВПЗ не залишилися осторонь і у своїх дослідженнях намагаються віднайти відповіді на болючі для українського суспільства питання. Задля підтвердження ідейної мети Всесвітнього дня науки Рада молодих учених НДІ ВПЗ провела проект “Вибір теми наукового пошуку та експертного кола дослідників”  у форматі Q&A інтерв’ю (Запитання-Відповіді) серед дослідників тем, тісно пов’язаних з укріпленням миру та післявоєнного розвитку нашої держави.

Від імені Ради молодих учених НДІ ВПЗ 

голова Ради, кандидат юридичних наук Аліна Калініна

 

Юлія Лимаренко, доктор філософії, випускниця аспірантури НДІ ВПЗ

Науковий керівник – д.ю.н., проф., член-кореспондент НАПрН України Володимир Голіна

Тема дослідження PhD: Запобігання і протидія домашньому насильству за матеріалами Харківського регіону

1.Чому було обрано таку тему дослідження?

         Поштовхом до вибору такої тематики дослідження була, перш за все, цікавість до пізнання причин, які спонукають найближчих осіб спричиняти біль та шкоду один одному. Нормальні, на перший погляд, стосунки сімейної пари, за зачиненими дверима, можуть набувати рис дуже далеких від здорової та щасливої сім’ї. Така «неприступність» та приватність домашнього насильства і спонукали заглибитись в означену тему.

         Також однією із головних причин стало те, що до аспірантури Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса я  потрапила в 2019 році. Саме в цьому році набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами», яким до Кримінального кодексу України було внесено нову статтю – 126¹ «Домашнє насильство». Зважаючи на відсутність наукових напрацювань за новим законодавством, нами було прийнято рішення розробляти тему, пов’язану із запобіганням домашнього насильства.

2. Що складає дослідницький фундамент?

         Емпіричну базу нашого дослідження склали архівні кримінальні провадження, розглянуті загальними судами м. Харкова та Харківської області за період 2016-2019 років, у загальній кількості – 260 проваджень. Такий часовий проміжок був обраний через те, що наявні наукові розвідки закінчувались 2015 роком, а дослідження було розпочато у 2019.

          Також нами було проведено анонімне анкетування 133 працівників секторів превенції відділів та відділень поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області, а також було проведено інтерв’ювання начальника сектору протидії домашньому насильству Харківського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Харківській області. Було здійснено анонімне опитування 51 шкільного психолога та соціальних педагогів загальноосвітніх навчальних закладів м. Харкова. Та узагальнено статистичну інформацію Державної судової адміністрації України, Офісу Генерального прокурора України, Прокуратури Харківської області, Державної служби статистики України, Міністерства соціальної політики України, Міністерства юстиції України, Харківського обласного центру зайнятості; звіти відділів та відділень поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області.

         Цікавою обрану тему робить ще й те, що для пізнання причин злочинної поведінки кривдників, необхідно було дослідити джерела як різних галузей права, так і медицини, біології, соціології, психології та конфліктології.

3. Чи висвітлюється тема Вашого дослідження в ЗМІ у період воєнного стану?

         Обрана нами тема була, є та ще довго буде актуальною у будь-який період життя суспільства. З початком повномасштабної війни, перші два місяці, питання запобігання та протидії домашньому насильству відійшло на другорядний план. Але пізніше, коли служби надання допомоги потерпілим особам знову активізували свою роботу, означеному питанню стало приділятися значно більше уваги.

         Проблема домашнього насильства активно висвітлюється в інтернет-ресурсах, на сторінках правозахисних організацій у соціальних мережах, проводяться інформаційно-просвітницькі кампанії як на регіональному, так і на національному рівнях.

         Представництво Фонду у галузі народонаселення ООН здійснює постійне інформування суспільства стосовно випадків домашнього насильства, можливих шляхів отримання допомоги постраждалими особами, шляхом проведення тематичних виставок, акцій, заходів в рамках кампаній «16 днів проти насильства» та «Україна без домашнього насильства».

         Також цікавими ініціативами, які постійно транслюються в ЗМІ та працюють навіть у період війни, є онлайн-центр кар’єрної підтримки жінок «Розірви коло» та кар’єрний хаб «ВОНА». Діяльність вказаних платформ націлена на забезпечення фінансової незалежності жінок, які постраждали від домашнього насильства, або перебувають у групі ризику.

 

Віталій Федюк, аспірант відділу дослідження проблем кримінального права НДІ ВПЗ

Науковий керівник – д.ю.н., проф., академік НАПрН України Вячеслав Борисов

Тема дослідження PhD: Об’єкт критичної інфраструктури як предмет кримінального правопорушення: поняття, види, вплив на кваліфікацію

1.Чому було обрано таку тему дослідження?

Обрання такої тематики наукового дослідження зумовлене трьома основними факторами. По-перше, пошук оптимальної моделі формалізації поняття «об’єкт критичної інфраструктури» в законі про кримінальну відповідальність відповідає моїй зацікавленості до дослідження проблем кримінально-правового забезпечення охорони громадської та національної безпеки, власності, кібербезпеки. По-друге, у світлі євроінтеграції України цікавим видається аналіз європейського досвіду правової охорони критичної інфраструктури, що здійснюється з метою мінімізації порушень, пов’язаних з виконанням нею життєво важливих функцій у суспільстві, захистом базових потреб його членів задля формування в них почуття безпеки (ризик-орієнтований підхід із запровадженням низки критеріїв критичності). По-третє, усвідомлення того, що дослідження такого мультидисциплінарного концепту з точки зору саме кримінального права здатне бути корисним для побудови стратегії національної безпеки сучасної європейської України.

2. Що складає дослідницький фундамент?

Питання, пов’язані із захистом критичної інфраструктури, обрали сферою своїх наукових інтересів такі українські вчені, як Д. С. Бірюков, Д. Г. Бобро,     С. П. Іванюта, С. І. Кондратов, О. М. Суходоля (представники Національного інституту стратегічних досліджень, м. Київ), М. Б. Домарацький, В. А. Ліпкан, С. С. Теленик та ін., зокрема, і на дисертаційному рівні. Численними є наукові напрацювання американських та європейських фахівців. У царині кримінального права такі автори, як, наприклад, С. Є. Кучерина, Я. С. Кулькіна, Д. О. Олєйніков, О. Г. Сандул, О. В. Таран, досліджували проблеми визначення кола кримінально протиправних діянь, які посягають на об’єкти критичної інфраструктури. А напрацювання щодо кібербезпеки, здійснені І. В. Діордіцою,                  В. П. Ємельяновим, М. В. Карчевським, О. Е. Радутним, Т. В. Станіславським та ін., закладають підвалини для дослідження об’єктів критичної інформаційної інфраструктури.

3. Чи висвітлюється тема Вашого дослідження в ЗМІ у період воєнного стану?

В умовах гібридної, а пізніше – повномасштабної  війни рф проти України увага до об’єктів критичної інфраструктури стала значною. Дане словосполучення чи не щодня можна побачити у стрічці новин у таких основних типах повідомлень: про обстріл, знищення чи пошкодження якогось об’єкта, що очевидно виконує життєво важливі функції на  загальнонаціональному, регіональному або місцевому рівні; про надання допомоги європейськими партнерами Україні на відновлення таких об’єктів чи посилення їх захисту (передусім, технологічного) або навчання персоналу (обмін досвідом). Також за останній рік помітно тенденцію до розширення переліку законодавчо закріплених секторів критичної інфраструктури.

Протягом останнього року проблеми захисту критичної інфраструктури (або її окремих складових) продовжують залишатися достатньо обговорюваними у фаховому середовищі (міжнародна науково-практична конференція «Виклики і загрози для критичної інфраструктури» (м. Київ,        21-22 березня 2023 р.); міжнародний семінар «Транскордонна стійкість транспортної інфраструктури в Україні та її вплив на економіку та суспільство» (м. Варшава, 28 липня 2023 р.), «Безпека та сталий розвиток критичної інфраструктури в умовах воєнного стану» (м. Харків, НАУ імені М. Є. Жуковського «ХАІ», 8 листопада 2023 р.) та ін.).  

 

Марина Крот, аспірантка відділу дослідження проблем кримінального права НДІ ВПЗ

Науковий керівник – к.ю.н.,доц., Надія Шульженко

Тема дослідження PhD: Колабораційна діяльність: поняття, склад кримінального правопорушення та кваліфікація

1.Чому було обрано таку тему дослідження?

Як відомо, наша держава зіткнулася з нечуваною жорстокістю та несправедливістю у ХХІ столітті. Незважаючи на те, що Україна є суб’єктом міжнародного права з чітко встановленими і визнаними в усьому світі кордонами та активним членом міжнародної спільноти, сьогодні ми повинні відстоювати своє право на існування.

Здавалося б, що з сучасним рівнем розвитку внутрішньодержавної та міжнародної дипломатії уявити навіть схожий розвиток подій неможливо. Але, на жаль, протягом кількох останніх років повинні витрачати значні людські та матеріальні ресурси для виборювання права на майбутнє існування українського народу. Сьогодні це важко усвідомити, особливо, коли держава стала на шлях євроінтеграції та отримала шанс на заможне та перспективне майбутнє для всіх верств населення та низки наступних поколінь.

Як би прикро не було це визнавати, але маємо ситуацію, коли з різних підстав українці співпрацюють з ворогом у різних формах та сферах, чим серйозно завдають шкоди територіальній цілісності та обороноздатності України.

Це явище не нове та поширене у нашій країні, але з точки зору законодавчого регулювання є нововведенням. Тому вважаю, що для кращого розуміння та правозастосування слід більш детально вивчити передумови, підстави та сучасний стан такого явища як колаборацонізм.

2. Що складає дослідницький фундамент?

Для грунтовного розуміння явища “колабораціонізм”, своє дослідження вважаю доречним почати з вивчення його історичних витоків. Якщо уважно аналізувати історичні документи та події, то можна помітити, що місцеве населення співпрацювало з окупаційними військами та владою у всі часи. Особливо помітно це стало у роки Першої світової та громадянської війн на початку ХХ століття. Але саме поняття з’явилося за кордоном у ході Другої світової війни. Тому доцільно також проаналізувати міжнародний досвід у боротьбі з колабораціонізмом. Але, основу мого дослідження становить практика судів різних рівнів та наукові концепції.  

3. Чи висвітлюється тема Вашого дослідження в ЗМІ у період воєнного стану?

У сучасних джерелах інформації можна знайти низку відомостей щодо колабораційної діяльності. Ця тема досить широко обговорюється у суспільстві, а затримання осіб, які підозрюються у співпраці з ворогом, майже завжди набувають широкого розголосу. Крім статистичних судових звітів та звітів правоохоронних органів, в інформаційному просторі можна знайти низку обговорень експертів з різних галузей.

Так, наприклад, тема співпраці з ворогом є предметом обговорення серед учасників Української Гельсінської спілки з прав людини, низки коментарів державних органів тощо. А нещодавно сталася подія, яка вразила всю країну. Суд визнав винною у колабораційній діяльності 22-річну дівчину та призначив їй довічне позбавлення волі. Тому можна стверджувати, що увага суспільства прикута до таких людей.

 

Вадим Копча, аспірант відділукримінологічних досліджень НДІ ВПЗ

Науковий керівник – д.ю.н., проф., Владислава Батиргареєва

Тема дослідження PhD: Кримінологічна характеристика та запобігання виправдовуванню, визнанню правомірною, запереченню збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікації її учасників

1.Чому було обрано таку тему дослідження?

Перш за все, слід згадати Проєкт Закону України (№5102) щодо посилення кримінальної відповідальності за виготовлення та поширення забороненої інформаційної продукції, який був зареєстрований у Верховній Раді ще 18 лютого 2021 р. Саме цим законопроєктом передбачалося доповнення Кримінального Кодексу України статтею 436-2 «Виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії Російської Федерації проти України, глорифікація її учасників». Не дивлячись на те, що за тих часів повномасштабне вторгнення ще не відбулося,  але вже тоді тривала потужна інформаційна війна під час якої населення України піддавалося негативному інформаційному впливу з боку російської федерації. Досліджувана мною норма повинна була стати поштовхом до криміналізації дій, які прославляють агресора, тим самим утвердити міцність України в інформаційному просторі.

Коли 16 березня 2022 року Закон №2110-IX набрав чинності (саме в час повномасштабного вторгнення) з того моменту вся моя наукова діяльність спрямована на дослідження згаданої проблематики з точки зору кримінології. Наукові інтереси сконцентрувалася на дослідженні осіб, що під час збройної агресії, не дивлячись на завдані агресором страждання, знаходять мотиви для виправдовування цього злочину, а в окремих випадках навіть глоріфікують деяких злочинців. Саме така психологія особистості злочинця за 436-2 КК України зацікавила мене, адже з першого погляду видається абсурдним, що особи виправдовують злочин, який вчиняється саме щодо них самих. 

2. Що складає дослідницький фундамент?

Основна проблема для бази емпіричного дослідження полягає в новизні цього дослідження. Так як виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії російської федерації проти України, глорифікація її учасників стала кримінально караною тільки з березня 2022 року, то відсутня досконала та повна емпірична база.

Саме тому, для цього дослідження важливу роль відіграють статистичні дані офісу Генерального прокурора України, які дають можливість більш глибоко та детально проаналізувати криміногенність цього діяння, дослідити особу злочинця.

Запропонована проблематика привернула увагу і ряду українських науковців, таких, як: В. С. Батиргареєва, Р. О. Мовчан, Д. О. Олєйніков, А. Ю. Сердечна, Ю. В. Шинкарьов, О. О. Коваленко.

Для забезпечення повноти дослідження важливу частину емпіричної бази займають й іноземні джерела та досвід в криміналізації діянь за виправдовування, визнання правомірною, заперечення збройної агресії, а також глорифікації учасників збройної агресії. Наприклад, Офіс Верховного представника в Боснії та Герцеговині нещодавно опублікував Рішення про введення в дію Закону про внесення змін до Кримінального кодексу Боснії та Герцеговини поправки, що стосується статті 145а, яка запроваджує заборону на публічне схвалення, заперечення, грубе применшення, спробу виправдання та прославлення злочинів геноциду, злочинів проти людяності чи військових злочинів. Саме цей іноземний досвід сприятиме проведенню більш фундаментального дослідження обраної проблематики, адже стаття 436-2 КК України є новою для українського законодавства.

3. Чи висвітлюється тема Вашого дослідження в ЗМІ у період воєнного стану?

Тема має широке висвітлення в ЗМІ, зокрема через свою важливу роль в питанні захисту суверенітету та територіальної цілісності України. Цьому сприяє і соціальний статус підозрюваних, обвинувачених чи засуджених. Наприклад, на сьогодні статус обвинуваченого по статті 436-2 КК України має колишній настоятель Києво-Печерської лаври, митрополит Української православної церкви московського патріархату; статус підозрюваної має телеведуча та журналістка, яка в 2019 році отримала нагороду «Журналістка року»; підозру також вручено керівниці районного суду Черкаської області. Отже, ця тема є досить актуальною та привертає велику увагу з боку ЗМІ під час війни. Саме тому, простежується дійсна потреба у ефективному функціонуванні статті 436-2 КК України, адже саме вона повинна забезпечити повну і беззаперечну інформаційну безпеку України під час війни і в післявоєнний період.