Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!

Леся Українка

Двадцять третє серпня – День Державного Прапора України. Здається  недаремним, що це загальнонаціональне свято співпало із Днем Харкова.

День міста – особливе свято для кожного харків’янина, що уходить корінням в сторінки боєвої історії часів Другої світової війни. Харків і нині є одним із центрів супротиву ворожій навалі. Попри щоденні обстріли над містом майорять жовто-блакитні прапори свободи, волі та незалежності Українського народу.

Харків – осередок єднання науки і промисловості, студентства і культури, модерну та історії, креативу та традицій. Це місто мужніх, вольових, нескорених і залізобетонних українців, що у своїх серцях несуть вогонь Перемоги і стоїчно протистоять будь-яким випробуванням. Це місто єднання героїчного минулого та не менш славетного сьогодення. А ще це місто, в якому мрії набувають крил. І ми відчуваємо, що з кожним днем, з кожним подихом ми ближче до втілення своєї Мрії …

Обіцяємо, ми вистоїмо, бо живі, бо працюємо. Обіцяємо, ми відбудуємо, бо мріємо. Обіцяємо, ми розквітнемо, бо віримо …

Ми відчуваємо пульс кожного серця, хто залишився в місті, і хто був змушений покинути свої домівки … Але наступний День Державного Прапора і нашого міста ми зустрінемо всі разом в Україні, яка перемогла. Це так було, це так є і це так буде!