Десятого листопада 2022 року відбулася міжнародна науково-практична конференції «Актуальні проблеми нормативно-правового визначення статусу військовополонених», організатором якої виступили Національна академія правових наук України, Національна академія внутрішніх справ, Київський регіональний центр НАПрН України, Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України, Всеукраїнське громадське об’єднання «Пенітенціарна асоціація України».

Під час конференції було розглянуто широке коло питань, зокрема щодо міжнародних норм і стандартів в галузі поводження з військовополоненими; ролі в цьому процесі міжнародних та національних інституцій; кримінально-правові аспекти відповідальності військовополонених; розслідування справ щодо діянь, вчинених військовополоненими; медичне забезпечення військовополонених, організація контролю за дотриманням їх прав, охорони і нагляду; питання організації діяльності та створення необхідних умов тримання в таборах та секторах для військовополонених; проблеми виконання кримінальних покарань щодо військовополонених у раз їх притягнення до кримінальної відповідальності; дисциплінарна та інша відповідальність військовополонених.

У роботі конференції взяли участь провідні вчені вітчизняних та зарубіжних навчальних, науково-дослідних закладів, представники державних органів і установ, які безпосередньо займаються діяльністю в межах обговорюваної тематики.

З привітальним словом до учасників конференції звернулася Владислава Батиргареєва – доктор юридичних наук, професор, директорка Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України, наголосивши, що особливістю цієї міжнародної конференції є його присвячення актуальному, важливому і складному питанню, пов’язаному з військовополоненими, що є специфічним та відмітним від попередньої практики під час воєнних дій в Україні.  Нині на тлі російської агресії значної актуальності набули питання, пов’язані з військовополоненими, зокрема, причетними до кримінально-протиправних дій. Наша держава має значне число військовополонених, які або були захоплені в ході бойових дій, або самостійно здалися в полон, що зумовлює актуальність дослідження кримінально-правових аспектів відповідальності таких осіб, організації їх тримання, побуту, реалізації прав, виконання обов’язків, проведення обмінів тощо.

Усе це призводить до потреби швидкої зміни та удосконалення нормативної бази, що регулює питання поводження з військовополоненими, притягнення їх до кримінальної відповідальності, та регламентує різні сфери їх тримання – з’являються нові законодавчі акти, приймаються порядки, правила тощо. Проте залишаються невирішеними питання правового регулювання процесів реалізації військовополоненими цивільних, сімейних та інших прав, їх участі в трудовій діяльності, процедур

Доволі дискусійним для практики є навіть питання того, хто належить до категорії військовополонених, чи можливий громадський контроль за дотриманням їх прав та виключенням застосування репресалій до військовополонених. Саме на пошук наукових підходів до розв’язання означених проблем і має спрямовуватись подальша наукова дискусія.

У продовження наукової дискусії Анатолій Степанюк, доктор юридичних наук, професор, завідувач відділом дослідження проблем кримінально-виконавчого законодавства Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України виступив з доповіддю щодо стану виконання Україною положень Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. Було наголошено, що місцем для тримання військовополонених має бути табір. Стаття 3 Женевської конвенції вказує на те, що кожний табір військовополонених безпосередньо підпорядковується відповідальному офіцеру,  який входить до складу регулярних збройних сил держави,  що тримає в полоні. Більш того, стаття 22 Женевської конвенції містить норму, згідно з якою не слід взагалі розміщувати військовополонених у в’язницях. Таким чином, виходить, що військовополонені за своїм статусом – це особи, які обмежені волі, а не позбавлені волі.

Анатолій Хомич наголосив, що аналіз «Порядку тримання військовополонених» дає підстави зробити висновок, що Кабінет Міністрів України у ряді принципових моментів, наведених вище, визначився своєрідно, не так, як це передбачено Женевською конвенцією. Тому є багато напрямів, за якими доцільно удосконалювати практику та нормативне регулювання.

Ірина Яковець, доктор юридичних наук, старший науковий співробітник, головний науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінально-виконавчого законодавства Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса НАПрН України звернула увагу на проблеми у правовому статусі військовополонених з позиції медичних та трудових прав. По-перше, надання медичної допомоги покладено не на військову чи цивільну установу, а на медичних працівників закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби (зокрема первинний медичний огляд, контроль та аналіз стану здоров’я військовополонених у таборах, а також здійснення на територіях таборів державного санітарно-епідеміологічного нагляду). При цьому не враховується, що відповідно до Основ законодавства України про охорону здоров’я, спеціалізована медична допомога надається безоплатно в закладах охорони здоров’я, що забезпечують надання такої допомоги, з якими головний розпорядник бюджетних коштів уклав договір про медичне обслуговування населення (у межах, визначених договором). Незважаючи на цей унормований підхід, стосовно військовополонених чомусь започаткована практика подвійного фінансування (витрат бюджету) на те, що і так фінансується в межах програм медичних гарантій.

По-друге, окремого обговорення потребує питання збереження персональних даних та медичної таємниці. Як і Женевська Конвенція, національні Правила передбачають, що військовополоненим, які пройшли амбулаторне або стаціонарне лікування, видається виписка з медичної документації, копія якої надсилається також до Національного інформаційного бюро. І це при тому, що стаття 39 Основ передбачає: пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров’я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні.

Усе це вказує на наявність прогалин у нормативному регулюванні медичної допомоги військовополоненим, які потребують вирішення.   Так само упущення є й у питаннях залучення військовополонених до праці.

Жвава дискусія серед учасників конференції розгорнулася стосовно питань притягнення військовополонених до кримінальної відповідальності, належності до категорії «військовополонених» представників та званих лнр/днр, подальші дії щодо таких осіб після закінчення воєнного стану та інших аспектів. 

За результатами обговорення, учасники конференції вирішили підготувати резолюцію, яку направити до відповідних органів влади для забезпечення виконання вимог як міжнародних, так і національних нормативних актів, що стосуються питань військовополонених.