Стаття у «Юридичному віснику України» (2017. № 45 (1166) 16 листопада).

	Наталія ГЛИНСЬКА, д.ю.н., старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України
	Леонід ЛОБОЙКО, д.ю.н., професор, завідувач відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України
	Ольга ШИЛО, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності Національного юридичного університету імені Я. Мудрого

За змістом ч. 1 ст. 278 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення, у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень. Визначеність у питанні законності способу повідомлення про підозру потребує врахування низки чинників.

1. Невстановлення місця знаходження особи

У КПК не конкретизовано випадки, про які йдеться в ч. 1 ст. 278 КПК, тобто не сформульовано причини, з яких вручення повідомлення про підозру можна вважати неможливим. Але в разі наявності таких випадків закон передбачає можливість вручення повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень (статті 111 та 135 КПК).

Частиною 1 ст. 42 КПК «Підозрюваний, обвинувачений» встановлено, що статусу підозрюваного особа набуває внаслідок вжиття заходів для вручення повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень, лише в одному випадку — якщо складене повідомлення про підозру неможливо вручити через не встановлення місцезнаходження особи. Тому, якщо місцезнаходження особи встановлене, тобто в сторони обвинувачення (слідчого, прокурора) є точні відомості про місце роботи, місце проживання або тимчасового перебування особи, то вручати їй повідомлення про підозру у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень, не можна.

Акт повідомлення особі про підозру має суттєве значення як для кримінального провадження в цілому (з моменту повідомлення про підозру розпочинається стадія притягнення до кримінальної відповідальності — п. 14 ч. 1 ст. З КПК, з цього моменту обраховують строки досудового слідства — ст. 219 КПК), так і для особи, якій здійснене це по­відомлення, — набуття статусу підозрюваного (ч. 1 ст. 42 КПК). Наявність в особи статусу підозрюваного є умовою для застосування щодо неї запобіжних та інших заходів забезпечення кримінального провадження, в результаті чого можуть мати місце істотні обмеження прав і свобод. Окрім того, в особи з моменту повідомлення про підозру виникає право на захист. Тому правова регламентація моменту повідомлення про підозру і застосування відповідних норм КПК має узгоджуватися з принципом юридичної визначеності. Реалізації цього принципу важко домогтися в разі вручення повідомлення про підозру під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи, як це передбачено ч. 2 ст. 135 КПК.

Для слідчого, прокурора залишається невідомим момент фактичної передачі цими особами повідомлення особі, щодо якої воно складено. В такому разі момент набуття особою статусу підозрюваного фактично визначають особи, яким слідчий, прокурор передав повідомлення (в ч. 1 ст. 278 КПК йдеться не про передачу, а саме про вручення, на що обґрунтовано звертається увага в літературі науково-практичного спрямування та що цілком узгоджується з етимологією слова «вручення» (див.: Кримінальний процесуальний кодекс України: наук.-практ. коментар / М. Є. Блудиліна, В. І. Бояров, Т. В. Варфоломеева, Л. М. Лобойко та ін. – К: Юстиніан, 2012. – С. 608.). Тому повинні бути вагомі підстави для відхилення від звичайного порядку вручення повідомлення про підозру. Одна справа викликати особу повісткою для провадження якоїсь процесуальної дії, а інша – через когось вручити такий важливий для дотримання прав особи документ, яким їй надається статус підозрюваного.

Окрім того, в момент повідомлення особі про підозру відбувається «висунення кримінального обвинувачення» (ч. 1 ст. 6 ЄКПЛ). Зважаючи на це, належним суб’єктом висунення такого обвинувачення є лише той суб’єкт, якого держава на це уповноважила, тобто прокурор, слідчий як представники сторони обвинувачення. Саме від них особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, має безпосередньо отримувати інформацію про це та про свої права. Перехід від звичайного до особливого порядку вручення повідомлення про підозру можливий за наявності вагомої підстави.

Такою підставою застосування особливого порядку вручення повідомлення про підозру варто розглядати факт тимчасової відсутності особи за місцем проживання не сам по собі, а в сукупності з фактом не встановлення місцезнаходження особи. Наявність цих двох фактів свідчитиме про наявність «випадку неможливості вручення повідомлення», про який ідеться в ст. 278 КПК. Лише після встановлення фактів тимчасової відсутності і невідомості місця знаходження особи в слідчого, прокурора виникає право застосовувати особливий порядок вручення повідомлення про підозру. При цьому інтерпретація зазначених фактів має ґрунтуватися на здоровому глузді. Так, наприклад, не можна розглядати як підставу для застосування особливого порядку вручення повідомлення про підозру факт відсутності особи за місцем проживання в зв’язку з тим, що вона, перебуваючи у відпустці, виїхала на декілька днів до іншого населеного пункту або за кордон і до того ж повідомила слідчого, прокурора про день свого повернення додому.

Повідомлення про підозру можна вважати складеним лише за умови наявності в ньому всіх елементів змісту, зазначених у ст. 277 КПК, а також усіх реквізитів, в тому числі й підпису особи, яка його склала. Вимогу про вручення письмового повідомлення про підозру в день його складення слідчим або прокурором у науці кримінального процесу розуміють так, що ці суб’єкти, «пересвідчившись у тому, що за викликом прибула або доставлена саме та особа, яка підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, технічно оформлюють заздалегідь підготовлене або щойно складене повідомлення про підозру і здійснюють процедуру його вручення з дотриманням вимог статей 276 та 277 КПК» (Кримінальний процесуальний кодекс України: наук.-пракг. коментар / М. Є. Блудиліна, В. І. Бояров, Т. В. Варфоломеева, Л. М. Лобойко та ін. – К.: Юстиніан, 2012. – С. 608.).

2. Ризики розширеного тлумачення підстав застосування порядку, передбаченого для вручення повідомлень

Застосування порядку, передбаченого для вручення повідомлень (глави – 6, 11 КПК), кожного разу, коли особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, виявиться тимчасово відсутньою за місцем проживання (тимчасового перебування) (наприклад, піде на півгодини до магазину) чи роботи (буде відсутньою на роботі в період обідньої перерви), нівелює суть інституту повідомлення про підозру й може мати наслідком зловживання слідчими, прокурорами широко витлумаченим ними правом на застосування особливого порядку повідомлення.

Також із метою спрощення порядку повідомлення про підозру слідчий, прокурор може умисно складати повідомлення наприкінці дня, щоб не залишилося часу на вручення «в день його складення». Йдеться про формальну можливість для слідчого, прокурора в кожному кримінальному провадженні штучно створювати підстави для застосування особливого, а по суті – спрощеного, порядку вручення повідомлення про підозру з метою уникну­ти безпосереднього контакту з особою, щодо якої воно складене. Відтак у ч. 1 ст. 278 КПК слова «неможливість вручення» стосуються не слів «у день його складення», а підкреслюють відсутність можливості в слідчого, прокурора особисто (безпосередньо) передати певній особі повідомлення про підозру.

3. Забезпечення правової визначеності в питанні застосування порядку, передбаченого для вручення повідомлень.

На підставі викладеного вище, можна зробити висновок про те, що порядок і момент вручення повідомлення про підозру особі врегульовано в КПК неоднозначно, бо значною мірою залежать від розсуду слідчого, прокурора. Частиною 6 ст. 9 КПК встановлено, що у випадках, коли положення КПК неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 КПК. У разі вирішення питання щодо повідомлення про підозру особі, тимчасово відсутній за місцем проживання, слідчий, прокурор повинен керуватися засадами верховенства права (п. 1 ч. 1 ст. 7, ст. 8 КПК), складовою частиною якого є принцип правової визначеності (чітке визначення моменту повідомлення про підозру) та забезпечення права на захист (п. 13 ч. 1 ст. 7, ст. 20 КПК) (констатація конкретного моменту виникнення права на захист, роз’яснення прав підозрюваному). Дотримання зазначених засад є неможливим у разі здійснення слідчим, прокурором повідомлення про підозру в особливому порядку, тобто через дорослого члена сім’ї особи чи іншу особу, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційну організацію за місцем проживання особи або адміністрацію за місцем її роботи. Особливий порядок у такому разі ставить під загрозу приватні інтереси особи, якій повідом­ляють про підозру.

У ситуації, коли особа не просто тимчасово відсутня за місцем проживання, а й невідомо де знаходиться і коли з’явиться за місцем свого проживання, перевагу над приватними інтересами, забезпечуваними засадами верховенства права і наявністю права на захист, мають публічні інтереси, що полягають у притягненні особи до кримінальної відповідальності. В такій ситуації застосування особливого порядку повідомлення про підозру буде виправданим і доцільним.