Стаття у «Юридичному віснику України» (2017. № 43-44 (1164-1165) 27 жовтня – 9 листопада).

	Наталія ГЛИНСЬКА, д.ю.н., старший науковий співробітник, провідний науковий співробітник відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України
	Леонід ЛОБОЙКО, д.ю.н., професор, завідувач відділу дослідження проблем кримінального процесу та судоустрою НДІ вивчення проблем злочинності імені академіка В. В. Сташиса НАПрН України
	Ольга ШИЛО, д.ю.н., професор, завідувач кафедри кримінального процесу та оперативно-розшукової діяльності Національного юридичного університету імені Я. Мудрого

         Неоднозначність правового регулювання в Кримінальному процесуальному кодексі України (далі – КПК) порядку вручення повідомлення про підозру судді в окремих випадках призводить до реалізації правозастосовниками невиправданої дискреції з цього питання та, відповідно, існування різних практик у частині визначення суб’єктів, які вправі здійснити таке повідомлення. Це обумовлює необхідність надання послідовних відповідей на низку взаємопов’язаних між собою питань. Порядок повідомлення про підозруОсновним нормативним регулятором порядку здійснення повідомлення про підозру судді є КПК (глава 22, 37), що передбачає особливий порядок здійснення кримінального провадження щодо цієї категорії осіб, а також Закон України «Про судоустрій і статус суддів». Метою встановлення таких особливостей є забезпечення конституційних гарантій незалежності та недоторканості судді (ст. 126 Конституції України). Конституційний Суд України встановив, що скасування такої гарантії правосуддя, як недоторканність суддів, опосередковано може призвести до обмеження права на судовий захист, гарантованого ст. 55 Основного Закону України, і спрямоване на обмеження прав і свобод людини. На цьому суд наголосив у липні 2012 р., визнавши неконституційними норми законопроекту про внесення змін до Конституції, спрямованих на скасування інституту недоторканності суддів судів загальної юрисдикції та Конституційного Суду України. При цьому КСУ підкреслив, що держава і суспільство, висуваючи до суддів та їх професійної діяльності високі вимоги, повинні, в свою чергу, забезпечити їм відповідні додаткові гарантії належного здійснення правосуддя (висновок КСУ № І-в/2012 у справі про внесення змін до статей 80, 105, 126, 149 Конституції України).Про необхідність забезпечення незалежності судової влади йдеться також у Європейській хартії про закон про статус судців від 10 липня 1998 р., Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи «Незалежність, дієвість та роль суддів» від 13 жовтня 1994 р. № (94) 12, Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов’язки від 17 листопада 2010 р. № (2010) 12.Загальні питання щодо забезпечення права особи під час повідомлення їй про підозру мають оцінюватися крізь призму ст. 6 ЄСПЛ з урахуванням практики її застосування в рішеннях ЄСПЛ. Окремі аспекти повідомлення про підозру регулюються також в інших правових джерелах. Це, зокрема, стосується рішень Конституційного Суду України. Так, у рішенні від 01.12.2004 у справі №1-1/2004 р. зазначено, що «Недоторканність суддів — один з елементів їхнього статусу. Вона не є особистим привілеєм, а має публічно-правове призначення — забезпечити здійснення правосудця неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Відповідно до положення частини першої статті 126 Конституції України зміст недоторканності суддів як умови виконання ними професійних обов’язків не обмежується визначеною в частині третій цієї статті гарантією, згідно з якою судця не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.Додаткові гарантії незалежності і недоторканності суддів, крім уже передбачених Конституцією України, можуть встановлюватися також законами. Такі гарантії визначені, зокрема, статтею 13 Закону України «Про статус суддів» (йдеться про закон від 15 грудня 1992 р.). Аналогічні гарантії встановлені главою 1 розділу III Закону України від 2 червня 2016 р. «Про судоустрій і статус судців». Учасники кримінального провадження (граматичне тлумачення норм права)КПК передбачає ординарний (глава 22) і особливий порядок (глава 37) повідомлення особі про підозру. Суддя належить до числа осіб, стосовно яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження (п. 2 ч. 1 ст. 480 КПК). Специфіка останнього, серед іншого, полягає у тому, що повідомлення про підозру судді здійснюється Генеральним прокурором або його заступником (п. З ч. 1 ст. 481 КПК). Норма аналогічного змісту міститься і в ч. 4 ст. 49 «Недоторканність та імунітет судді» Закону України «Про судоустрій і статус суддів», в якому слова «Генеральним прокурором або його заступником» «підсилені» словом «лише», яке вжите для обмеження у значенні «тільки», «виключно» (Івченко А Тлумачний словник української мови. – X.: Фоліо, 2002. – С. 213). Це слово належить до групи видільних модальних часток, які слугують для логічного виділення в реченні слів, до яких вони відносяться (Заболотний О. В. Українська мова: підруч. – К.: Ґенеза, 2015. – С. 180).У ракурсі оцінки законності такої процесуальної дії, як повідомлення про підозру судді, законодавець надає особливого значення дотриманню належної правової процедури та такої її компоненти, як вимоги щодо компетентного (належного) суб’єкта її здійснення. Слідчі і прокурори, окрім Генерального прокурора та його заступників, не вправі здійснювати повідомлення про підозру судді. Генеральний прокурор і його заступник не вправі доручати іншим учасникам кримінального провадження з боку сторони обвинувачення чи особам, які не є учасниками провадження, здійснення повідомлення про підозру судді. Послідовність дій, їх змістПовідомлення про підозру представляє собою комплекс процесуальних дій, які має вчинити слідчий або прокурор із метою визначення правового статусу особи, стосовно якої в сторони обвинувачення є достатньо підстав припускати, що вона причетна до вчинення кримінального правопорушення. КПК передбачає певну послідовність (порядок) дій із повідомлення про підозру за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення (ця підстава повідомлення про підозру обрана нами з усіх передбачених ч. 1 ст. 276 КПК випадків з огляду на її найбільш дискреційний характер).

• Прокурором або слідчим за погодженням з прокурором складається письмове повідомлення про підозру (зміст повідомлення про підозру регламентований в абз. 2 ч. 1 ст. 277 КПК). У КПК не встановлено строк, протягом якого прокурор або слідчий за погодженням із прокурором зобов’язані скласти повідомлення про підозру. Тобто момент виникнення в зазначених суб’єктів внутрішнього переконання в наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення, момент завершення складання письмового повідомлення про підозру, а також час між цими моментами, законодавчо не визначено.
• Письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення — у спосіб, передбачений КПК для вручення повідомлень. Підкреслимо, що у ч. 1 ст. 278 КПК йдеться саме про вручення, а не передачу. Про обов’язок безпосереднього вручення повідомлення про підозру слідчим, прокурором свідчить і та обставина, що до змісту цього повідомлення законодавець включив, серед іншого, відомості про прізвище та посаду слідчого, прокурора, який здійснює повідомлення (п. 1 абз. 2 ст. 277 КПК); підпис слідчого, прокурора, який здійснив повідомлення (п. 8 абз. 2 ст. 277 КПК). Відтак уже при складанні повідомлення про підозру в ньому мають бути зазначені дані про слідчого, прокурора, який здійснив (а фактично — здійснить у майбутньому) повідомлення.

3 Невідкладне внесення слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань дати та часу повідомлення про підозру, правової кваліфіїсації кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.Із викладеного слідує такий висновок: дії, що охоплюються змістом «здійснення повідомлення про підозру» в разі, якщо підставою для такого повідомлення є наявність достатніх доказів для підозри судді у вчиненні кримінального правопорушення (п. З ч. 1 ст. 276 КПК), виконуються в такій послідовності і в такі строки: складання письмового повідомлення про підозру (строки законом не визначено); вручення письмового повідомлення про підозру, яке здійснюється в день його складання (за винятком випадків, коли вручення повідомлення про підозру у «звичайному» порядку є неможливим); внесення слідчим, прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань дати та часу повідомлення про підозру, правової кваліфікації криміїтального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється особа, із зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (здійснюється невідкладно після вручення особі повідомлення про підозру).Здійснення хоча б одного елемента викладеного вище порядку без дотримання вимог кримінального процесуального закону щодо належного суб’єкта здійснення повідомлення про підозру судді має наслідком загальну оцінку усього порядку такого повідомлення як незаконного, одним із правових наслідків якого є ненабутгя особою правового статусу підозрюваного. Із зазначених трьох елементів процедури повідомлення про підозру судді виконання лише одного — останнього — може бути доручено Генеральним прокурором (його заступником) нижчестоящому прокуророві або слідчому, бо фіксація факту повідомлення в ЄРДР жодним чином не посягає на гарантії судді, якому повідомлено про підозру.