Керівництво – Науково-дослідний інститут вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса

Керівництво Науково-дослідного інституту
вивчення проблем злочинності
імені академіка В.В. Сташиса
НАПрН України

 


Батиргареєва Владислава Станіславівна – директор.

Народилася 10 лютого 1972 р. у Харкові. У 1996 р. з відзнакою закінчила Національну юридичну академії України імені Ярослава Мудрого (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого). З 1996 р. по 2001 р. – здобувач кафедри кримінології та кримінально-виконавчого права цього університету.

З червня 1997 р. працює в Науково-дослідному інституті вивчення проблем злочинності імені академіка В.В. Сташиса Національної академії правових наук України: молодшим науковим співробітником, науковим співробітником, вченим секретарем (2002-2012), заступником директора з наукової роботи (2012-2019), директором (з 2019).

У 2002 р. захистила кандидатську дисертацію за темою “Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло” (спеціальність 12.00.08: кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). У 2011 р. захистила докторську дисертацію за темою “Кримінологічні засади запобігання рецидивній злочинності в Україні” (спеціальність 12.00.08: кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право).

Із 2003 по 2005 рр. була стипендіатом Кабінету Міністрів України для молодих учених. У 2009 р. присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника.

Нагороджена відзнакою Державної пенітенціарної служби України за (2014). За вагомі досягнення у науково-дослідній роботі неодноразово заохочувалася Союзом юристів України. Є вченим секретарем Координаційного бюро з проблем кримінального права Національної академії правових наук України, заступником головного редактора збірника наукових праць «Питання боротьби зі злочинністю» та науковим редактором збірника наукових праць «Вісник асоціації кримінального права», членом редакційної колегії наукового періодичного видання «Вісник Кримінологічної асоціації України», який включено до переліку наукових фахових видань України з юридичних наук.

Є заступником голови спеціалізованої вченої ради НДІ ВПЗ ім. акад. В.В. Сташиса НАПрН України із захисту кандидатських дисертацій за спеціальністю 12.00.08. Під її науковим керівництвом захищено дві кандидатські дисертації, керує підготовкою ще 5-х кандидатських дисертацій.

У 2011 р. нагороджена Премією імені Ярослава Мудрого за видатні досягнення в науково-дослідницькій діяльності з проблем правознавства.

Фахівець у галузі кримінології та кримінального права. Основні напрями наукової роботи – проблеми рецидивної злочинності, злочинності маргіналів, неповнолітніх, питання інших кримінально-правових наслідків вчинення суспільно небезпечних діянь та ін.

Має понад 150 опублікованих наукових праць, із них дві монографії без співавторів і вісім монографій та науково-практичних посібників у співавторстві. Найбільш значні праці: «Кримінологічна характеристика та попередження розбоїв, поєднаних з проникненням у житло» (Харків, 2002), «Протидія організованій злочинності у сфері торгівлі людьми» / за заг. ред. Борисова В.І. та Гуторової Н.О. (у співав.) (Харків, 2005), «Рецидивна злочинність в Україні: соціально-правові та кримінологічні проблеми» (Харків, 2009), «Кримінологічна характеристика та запобігання злочинності осіб без визначеного місця проживання в Україні» (Харків, 2015).


Борисов Вячеслав Іванович –радник при дирекції Інституту, почесний директор Інституту;   директор Інституту у 1995-2005, 2008-2019 рр.

Народився 7 лютого 1943 р. у м. Волжську Марійської АРСР (Російська Федерація). В 1970 р. закінчив Харківський юридичний інститут (тепер – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого). У 1970 – 1973 рр. навчався в аспірантурі цього інституту, а з 1973 р. по 1995 р. працював у ньому асистентом, старшим викладачем, доцентом, старшим науковим співробітником, професором кафедри кримінального права. З 1983 р. по 1985 р. – викладач кримінального права та кримінології Аденського університету (Йемен). З 1995 р. – начальник управління планування та координації наукових досліджень Національної академії правових наук України. У 1995- 2005, 2008 – 2019 р.  – директор Науково-дослідного інституту вивчення проблем злочинності НАПрН України. З 2005 р. – професор кафедри кримінального права № 1 Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. 

У 1974 р. захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Кримінальна відповідальність за порушення правил при проведенні будівельних робіт», у 1993 р. – дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему «Основні проблеми охорони безпеки виробництва в кримінальному законодавстві України». У 1995 р. присвоєно вчене звання професора.

Фахівець у галузі кримінального права, кримінології, міжнародного кримінального права. Автор понад 300 наукових праць (монографії, підручники, навчальні посібники, науково-практичні коментарі).

З 1993 р. – дійсний член Академії інженерних наук України. З 1996 р. – член-кореспондент НАПрН України, член Координаційного бюро з проблем кримінального права відділення кримінально-правових наук НАПрН України; з 2004 р. – академік НАПрН України, член Президії НАПрН України. З 2005 р. – вчений секретар, у 2011-2018 – академік-секретар відділення кримінально-правових наук НАПрН України. З 2000 р. – член Правління Кримінологічної асоціації України. З 2001 р – член Європейського об’єднання кримінологів. З 2002 р. – член Ради Харківської обласної організації Союзу юристів України. З 2011 р. – член Президії та заступник Голови Всеукраїнської громадської організації «Асоціація кримінального права».

Під науковим керівництвом та консультуванням В. І. Борисова було захищено 12 кандидатських та 1 докторська дисертація.

Заслужений юрист України (1998), нагороджений орденами “За заслуги” ІІІ ступеня (2003), ІІ ступеня (2013),  імені Ярослава Мудрого ІІІ ступеня (2018), імені В. Н. Каразіна (2018), медаллю «Ветеран труда» (1992), медаллю «20 років незалежності України» (2012, Міжнародна Академія рейтингових технологій і соціології «Золота Фортуна», ювілейною медаллю «Верховний Суд України – 90 років» (2013). Тричі лауреат Премії імені Ярослава Мудрого за видатні заслуги в законотворчій (2001), освітньо-видавничій діяльності (2002) та за видатні досягнення в науково-дослідницькій діяльності з проблем правознавства (2011), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2006), стипендіат іменної стипендії Харківської обласної державної адміністрації імені В.П. Маслова (2007), лауреат ІІІ Всеукраїнського конкурсу Спілки юристів України за номінацією “Юрист – науковий співробітник” (2003), “Відмінник освіти України” (2003), має почесне звання Союзу юристів України «Видатний юрист України» (2013).


Євтєєва Дарина Петрівна – в.о. заступника директора з наукової роботи. 

У 2014 році захистила кандидатську дисертацію  за темою «Кримінально-правова характеристика зловживання опікунськими правами: соціальна обумовленість та склад злочину» (спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). 

Голова ради молодих вчених Інституту. Лауреат премії імені Ярослава Мудрого (2017), призер конкурсу наукових видань імені Святого Володимира (2017).

Автор понад 50 наукових праць, із них 2 монографії.


Нетеса Наталія Володимирівна – вчений секретар.

У 2012 р. захистила кандидатську дисертацію  за темою «Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони або використання надр» (спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право).

Фахівець у галузі кримінального права. Автор понад 20 наукових праць.

 


Шрамко Сабріє Сейтжеліївна – в.о. вченого секретаря.

У 2018 р. захистила кандидатську дисертацію  за темою «Роль громадськості у запобіганні злочинності в Україні» (спеціальність 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право). Є автором понад 30 наукових праць, у тому числі колективної монографії.

Сфера наукових інтересів охоплює питання запобігання злочинності та запобіжних стратегій, а також участі громадськості у запобіганні злочинності.


Історія керівництва інституту

СТАШИС ВОЛОДИМИР ВОЛОДИМИРОВИЧ – засновник інституту, видатний учений у галузі кримінального права, професор, академік, академік-секретар відділення кримінально-правових наук Національної академії правових наук України

 В.В. Сташис народився 10 липня 1925 року в м. Суми. У 1946 році він вступив до Харківського юридичного інституту (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого). Студент Сташис одразу виявив неабиякі здібності та жагу до отримання знань. Тому невипадково рік потому він почав виконувати обов’язки народного судді першої ділянки Сталінського (нині – Московського) району м. Харкова. Під час навчання майбутній академік вирішує обрати для себе науково-педагогічну стезю і після закінчення інституту вступає до аспірантури. У 1954 році він блискуче захистив кандидатську дисертацію, а вже через два роки молодий учений очолив кафедру кримінального права і кримінального процесу Харківського юридичного інституту.

 У 1962 році В.В. Сташису було присвоєно вчене звання доцента, у червні 1973 року – вчене звання професора. Із березня 1964 року Володимир Володимирович – проректор, а згодом – перший проректор Харківського юридичного інституту. Перебуваючи на цій посаді понад 45 років, він доклав багато зусиль для того, щоб інститут став провідним юридичним навчальним закладом на теренах нашої та сусідніх держав. За його безпосередньою участю формувався науково-педагогічний колектив, зміцнювалася матеріальна база академії, створювався інтер’єр навчального закладу.

 Вагомим є внесок В.В. Сташиса у розвиток науки кримінального права. Понад 250 наукових праць, з яких 7 монографій, 8 науково-практичних коментарів, 14 підручників і 8 навчальних посібників з основних питань Загальної та Особливої частин кримінального права, написані ним особисто чи у співавторстві, є настільними книгами для студентів, науковців та юристів-практиків.

 Професор Сташис брав активну участь у розробці проекту Кримінального кодексу України 1960 року. Концептуальні розробки вченого стали теоретичним фундаментом для подальшого вдосконалення кримінального законодавства при проведенні нової кодифікації. В.В. Сташис і його харківські колеги – фахівці в галузі кримінального права – були членами робочої групи Кабінету Міністрів України, яка підготувала проект Кримінального кодексу України, прийнятого Верховною Радою 5 квітня 2001року.

 Значний внесок академік зробив у підготовку науково-педагогічних кадрів. Під його науковим керівництвом було захищено 28 кандидатських дисертацій, дев’ять його учнів стали докторами юридичних наук. Ним була створена наукова школа харківських фахівців у галузі кримінального права, яка має беззаперечний авторитет.

 Володимир Володимирович був одним із засновників Національної академії правових наук України та доклав багато зусиль для її становлення і розвитку. Як член Президії НАПрН України він брав безпосередню участь у координації наукових досліджень з усіх правових проблем України.

 За ініціативою та сприянням В.В. Сташиса було підготовлено належну матеріально-технічну та наукову базу Інституту вивчення проблем злочинності, яка надала можливість проводити дослідження його науковцям. Фундаментальні та прогресивні ідеї академіка й сьогодні втілюються в життя у творчості колективу Інституту загалом та сектора дослідження кримінально-правових проблем зі злочинністю зокрема, приносячи відчутні плоди.

 За час функціонування Інституту Володимир Володимирович неодноразово був керівником фундаментальних та прикладних досліджень, що проводилися в Інституті та виконувалися співробітниками сектора, а саме: «Проект Закону «Про введення в дію Кримінального кодексу України» (ІV кв. 1996 р.); «Кримінальне право України. Проблеми теорії і практики застосування» (І кв. 1997 р. – І кв. 2002 р.); «Теоретичні проблеми кримінальної відповідальності та покарання» (ІІ кв. 2002 р. – І кв. 2007 р.; «Фундаментальні та прикладні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні» (І кв. 2007 р. – I кв. 2012 р.). Результати досліджень за цими темами були відбиті в багатьох законопроектах та проектах інших нормативно-правових актів, зокрема, проектах Постанов Пленуму Верховного Суду України, понад 500 наукових працях (монографіях, наукових статтях, тезах наукових доповідей).

 За визначні заслуги у розвитку освіти і науки та становленні законності в Україні В.В. Сташису було присвоєно звання «Герой України» (з врученням ордена Держави), його також було нагороджено 14-ма державними орденами (за часів СРСР та незалежної України), зокрема, Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня, Богдана Хмельницького III ступеня. «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ступеня та 45-ма медалями; присвоєно звання «Заслужений працівник вищої школи України», «Заслужений діяч науки і техніки України». Американський Біографічний інститут (США) нагородив професора медаллю як найбільш гідну людину, досягнення якої пропонуються для вивчення і натхнення людей XX століття і майбутніх поколінь. Міжнародний біографічний центр (Велика Британія) визнав В.В. Сташиса одним з найбільш видатних інтелектуалів ХХ ст.

 У 2011 році Володимир Володимирович пішов із життя, що стало надзвичайно великою втратою для тих, кому пощастило з ним працювати та спілкуватися, а також для всієї юридичної громадськості.

 Постановою Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2012 р. № 902 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 серпня 1999 р. № 1518 та від 23 травня 2012 р. № 486» Інституту присвоєно ім’я академіка В. В. Сташиса. На сьогодні його ім’я також носять Інститут права Класичного приватного університету (м. Запоріжжя), а також мала планета № 7373, названа на його честь Астрономічним Союзом.


Баулін Юрій Васильович – директор Інституту у 2005-2008 рр.

Народився 2 вересня 1953 р. в селищі Станично-Луганське Ворошиловградської області (нині – селище Станиця Луганська Луганської області). У 1970 р. вступив до Харківського юридичного інституту ім. Ф. Е. Дзержинського (нині – Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого), який закінчив у 1975 р., отримавши диплом спеціаліста з відзнакою. Після служби в армії (1975–1976 рр.) працював на кафедрі кримінального права цього інституту асистентом (1976–1978 рр.); навчався в аспірантурі (1978–1981 рр.); працював старшим викладачем (1982–1984 рр.); доцентом (1984–1988 рр.); навчався в докторантурі (1988–1991 рр.); і з 1992 р. працює професором цієї ж кафедри. Одночасно в 1992–1993 рр. працював заступником декана заочного факультету, протягом декількох років був секретарем фахової ради з права Державної акредитаційної комісії України, у 2005–2008 рр. – директором Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук України.

У 2008 р. Указом Президента України Ю. В. Баулін був призначений Суддею Конституційного Суду України і виконував ці функції до 2017 р., у тому числі в 2013– 2014 рр. як заступник Голови, а в 2014–2017 рр. – як Голова Конституційного Суду України.

У 1981 р. захистив кандидатську дисертацію на тему «Право громадян на затримання злочинця за радянським кримінальним законодавством», у 1991 р. захистив докторську дисертацію за темою «Кримінально-правові проблеми вчення про обставини, що виключають злочинність (суспільну небезпечність і протиправність) діяння». У 1993 р. присвоєно звання професора.

Опублікував понад 250 наукових праць. Підготував 2 доктори та 16 кандидатів юридичних наук.

З 1995 р. – член-кореспондент НАПрН України, з 2006 р. – академік НАПрН України. З 2018 р. – академік-секретар відділення кримінально-правових наук НАПрН України.

Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2003), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2006), лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2001, 2002, 2011), заслужений діяч науки і техніки України (2009).

 
Find the Best Web Hosting which offers reliable service and top quality support
Пошук по сайту
Державні web-ресурси